Сон

Наче сон упав на очі, страшний до нестями,
Бачив я за краєм ночі обрій між світами.
Далі страхітлива пустка, в ній Ніщо ширяє,
Попіл спалених надій вітер розмітає 
І несе у чорну прірву. Ні смутку, ні болю,
Тільки страх, що воно тягне мене за собою.
А з пітьми виходить постать ще чорніше ночі, 
Розкриває чорні крила і червоні очі.
Його голос страшно так в голові лунає,
Ніби хвилю штормову скеля розбиває.
І здригається земля, і душа, і тіло,
Із якого та душа ледь не відлетіла...
Ніч шматує мою душу, витягнути хоче,
І надія помирає у обіймах ночі...
Тільки голос той жахливий в голові лунає,
Він погрожує, благає, ніби спокушає..
"Ти продай мені свою спустошену душу,
Я звільнить її від тебе, безсилого мушу,
Всеодно її ти втратиш, відправиш в нікуди,
І нащо вона тобі випалена буде?
Тож продай її, продай, дам срібло і злато,
Слави дам високої і років багато!
В ній нічого ж не лишилось крім болю і жалю,
Тож я роблю тобі благо, що її позбавлю...
Ти ж згадай, тобі напевне нема що згадати,
І душа твоя вже мертва, спробуй хоч продати."
Та згадалось, спалахнуло, щастям запалало,
Як тримав любов за руку і душа співала...
Спалах полум'ям розрізав серце тої ночі,
Опустились чорні крила, потьмяніли очі.
І зненацька страх пропав - "Нащо ти питаєш?
То візьми і забери, коли силу маєш..."
Тінь розвіялась, і голос страшний як з могили-
"Де любов іще жива, я не маю сили".
Я прокинувся досвіту, серце калатає,
В голові лунає голос і досі лякає.
Може сон, а може й ні, то ніхто не знає.
Але знаю що мене на світі тримає...