Нові яничари

Заступали край віконця, та й чорнії хмари,
Налітали зо схід сонця нові яничари.
Яничари, що не знають ні батька ні мати, 
Що за мідний гріш і брата ладні розпинати.

Яничари що не мають ні чести ні віри, 
Бо зростили їх в любові до своєї щкіри,
Яничари, що цурались і рідного слова, 
Бо їм в душу лиш запала та чужинська мова.

Яничари народившись в чужинськім полоні,
Проміняли ятагани на книжки червоні
І чужинський Бог щасливий: хтоб ще міг так взяти,
Пов'язати рідну мати й люто катувати.

А ви дивитесь убогі й своїми руками
Годуєте тих хто вас жене канчуками
До світлго свого раю і радіє з того,
Що ви своїми кістками стелите дорогу.

Годі спати мій народе, розтуляй повіки.
Якщо зараз не повстанеш то заснеш навіки..

Ю. Брайтон. 1985 рік. Львів.