Згадка про дитинство

Через поле йде стежинка, заросла травою,
Ну а далі там хатинка в гаю над водою.
Вже вросла по вікна в землю, у хащах згубилась,
Стріха мохом поросла, на бік похилилась.
А колись була велика, з високим порогом,
Бігав ти довкола неї дитям босоногим,
І вважав її палацем у своїй уяві,
О, земля дитячих мрій у казці яскравій!
Впасти в полі в дикі трави, розкинувши руки,
І дивитись як хмаринки затіняють луки,
Де буяє рута - м'ята, і пахне так п'янко,
Все у снах чарівно сяє повите серпанком.
Та з роками відлітає далеко за обрій,
Тільки згадка не згасає  - як то було добре.
Ніби й небо було вище, трава зеленіша,
Ніби зірки були нижче, повітря чистіше,
Ніби все було інакше, почуття сильніше,
Була мама молода і хліб  був смачніше...
Та нема вже ні дороги, ні тої стежини,
Вже ніколи не вернутись до тої хатини,
Від якої тільки згадка, світла як дитинство,
Що у сни твої приходить і легке и чисте,
І лишається лиш смуток, сумом серце крає,
Що у ті роки чудові вороття немає...