Люди, люди...

 

Люди, люди, хто з вас люди? Ну а хто подоба?

Чому більшість це безмозка, двонога худоба?

Що худоба, то худоба, ні честі ні слави,

Рідну Неньку продали в пошуках халяви.

Ті, хто вижив, розлетілись по світах далеких,

А над спаленим гніздом кружляють лелеки.

Рай чудовий і квітучий та й занапастили,

Ріки крові розлились, руїни, могили.

Цвітом нації в країні цвинтарі забито,

А худоба лише мріє про повне корито.

І жере, гребе помиї обома руками,

Поки хтось відходить в Ирій святими стежками,

Захищаючи худобу… І гинуть герої,

Через зраду, і байдужість до чужої крові.

Де в худоби ниций мозок, розумова скрута,

Туди легко проникає наклепу отрута.

Вже герої не герої, і зрада не зрада,

Зрадник вже стає героєм і худоба рада!

Ну а потім тільки плаче і картає долю,

Бо вона ж не винувата, що продала волю,

А ординець вже гвалтує, грабує , вбиває,

Діточкам своїм худоба могили копає…

І шукає: хто їм винен?

Худоба

Кожний розум має межі, дурість нескінченна,

Суне, суне в Україну, Орда незліченна.

Бо так бидлу захотілось, так голосували,

Закопати діточок у страшні завали.

Втратили усе що мали, усе що любили.

І отримали завали, руїни, могили,

Самі, своїми руками, ту волю продали.

Бо без зради Україну ніколи не брали.

  

Бидло пастуха обрало, гарний він, хороший,

Він покликав різників і рахує гроші.

Поки різали, худоба, голосно волала,

Я же зовсім не за це проголосувала!!!

Щоб піти на шашлики! Так ви і сходили.

Шампури чекали вас, вириті могили,

Регіт тих, хто буде сам шашлики ті їсти,

То отак тупому бидлу в політику лізти.

Ви покликали не кума, не брата, не свата,

А до хати притягнули кривавого ката.

І тепер тут ріки крові... 

Грались діти

Грались діти сірниками,

І хату спалили.

Грались дурні в Самостійність,

Та й Волю пропили.

І сміються з недолугих,

Жиди з москалями,

І подштовхують убогих, 

Все ближче до ями.

Задурили казочками,

Щоб яму не бачить...

Не цінують те, що мають,

А втративши - плачуть.

Суне стадо залюбки,

До самої ями,

Під солодкі казочки,

Їх женуть киями.

Вчитись розуму не мають,

Вороги ті ж самі.

А москаль з жидом співають,

Що Рай там, у ямі.

Хоч на фронті ллється кров,

І рана відкрита.

В бидла є своя любов,

Стійло і корито.

Для худоби нема світу,

За краєм корита.

Їм цікаво тільки те, 

Що туди налито.

Знову Волю продають,

За відро помиїв,

Лиш герої відійдуть,

Душами в Вирій.

Ну а бидло ремигає,

І жере постійно.

Лише сльози проливає,

Як тягнуть на бійню.

Козакам потрібен порох, 

Шаблі та пістолі,

Бо сльозам не вірить ворог,

Так не взяти Волі.

 

Мені не всеодно

Мені давно не всеодно, що ллється кров, або вино,

Довкола люди чи лайно, мені давно не всеодно...

Якою мовою до Бога звернуться душі на Землі,

Якою випаде дорога у нерозбірливій імлі.

Чи зрада прощенна буває, чи підлість судить Божий Суд.

Все ж не однаково, бо знаю, чи проклянуть чи вознесуть.

Не всеодно, що Світле слово супроти бруду та лайна,

Не всеодно і я ніколи їх не прощу, що йде війна.

Моя земля залита кров'ю і не однаково мені,

Хто в нас захисники - герої, чи ми не згинем у пітьмі.

Героя вулиця чи ката, то правди чи облуди суть.

І хай полеглого солдата до Раю Янголи несуть.

Тих хто загарбника вітає, і зрадив всіх, кого лиш зміг...

Їх я навіки проклинаю,  до сьомого коліна їх. 

Знести однакових приблудних катів кривавих та чужих,

Хай в Україні славлять люди героїв справжніх і своїх!

 

Дивна Муза

Весь зажурений і в смутку, я постану між рядків.

Ніби звук, чи ніби чутка, щось таке, не зрозумів.

Ніби щось там прагне неба, ніби кличе щось за край,

Дивний край за краєм неба і не схожий він на Рай.

І не схожий він на Пекло, ніби десь там поміж них,

Є той край, в якому легко жити в хмарках золотих. 

Продаж України

Обіцяли всім халяву, принесли Руїну.
Продавали українці Неньку - Україну.
Покупців вони шукали по світах чужинських,
Всеодно, хто буде власник земель українських.
А привели їх до влади бидлячі отари,
І були вони для Неньки чужі яничари
Що не відали ні  честі, смутку чи любові,
Вони гроші заробляли на невинній крові.
Так все нищить можуть тільки ворогі завзяті,
Крові і грошей бажати - упирі прокляті.
Ніби вмерла Україна, ніби зачаїлась.
Де ваш гонор, козаки, де усе поділось?
Поіржавіли шаблі, чуби поріділи?
Чом регочуть з вас убогі ЗЕлені дебіли.
І знущаються з героїв, що кров проливали,
Поки землю свою рідну від зайд захищали.
Ех, панове - козаченьки, чого ви чекали?
Чом сю погань на списи разом не підняли?
Дочекаєтесь. Героїв ще назвуть  - "злочинці".
І радісно це підхоплять вороги - ординці.
Тупе бидло Орда купить за скляні прикраси,
Продасть бидло своїх діток на гарматне м'ясо.
Пройде небагато років і жодна людина,
Не згадає що за назва була - "Україна".

Мати

Народила мати діток, як було спочатку.
Пестила і захищала кожнєє дитятко
Годувала, колисала, ходити навчала,
Колискові їм вночі тихенько співала.
І мріяла - з них постане велика держава.
І вірила - їх чекає і воля і слава.
А попідростали дітки і вилізли з хати,
Потягнули рідну неньку в рабство продавати.
Потім довго між собою вони сперечались,
З закривавленим ординцем люто торгувались, 
За якихось пів-копійки. І продали мати.
Потягнув її ординець у морок, за грати.
Але скоро та ж Орда хутко налетіла,
Замість кожного лишила покрошене тіло,
Кожного, хто на шляху і в степу лишився, 
Хто з Ордою торгував і не боронився..
І вона уже не плаче, в ординській катівні.
Вона вірить,  ще є інші діточки, їй вірні, 
Окрім тих, хто вже загинув за гроші чужії.
Небагато їх лишилось, але є надії.
Що шаблями гострими порятують мати
Прийдуть щоб оту катівню ущент зруйнувати.
Світлом чистої любові морок розігнати.
Сліз немає, лиш чекає синів своїх мати...