2019

Ця земля переповнена злом,
Діти рабів хочуть бути рабами,
Чужі хазяї щоби правили нами,
І їх нащадки пишались ярмом.
Ця земля напоєна кров'ю,
Тих, хто йшов захищати її,
З них сміялись чужі холуї,
Незнайомі з такою любов'ю. 
Воля вмирає через брехню,
Через заздрість і через чвари,
Потім прийде ординець кривавий,
Бо ти повірив в його маячню.
За долю раба прийде розплата,
Чуже ярмо гне до землі,
А як радіють з того москалі,
За словом ординця іде брат на брата.
Ми знову не знаєм куди ми йдемо,
Нас може розвіяти вітер по полю,
Раби проклянуть того, хто дав волю,
І полізуть назад у ярмо.
                                                 Юра Брайтон. 12. 04. 2019.

Упир

Поміняли нам ординці попів на шаманів,
І змусили українців славити тиранів.
І молитись на ікони їхніх вурдалаків,
Упирів засушених, кривавих маніяків.

У ординській, у столиці, в склепі мармуровім,
Спить засушений упир, у кубі прозорім.
Той упир, весь білий світ з'їсти намагався. 
У людській крові гарячій кожен день купався.
І ведуть ординці діток на труп витріщатись,
В них окрім минулого, нема чим пишатись.
І вирує весь пустир зрана до смеркання,
Де засушений кумир, сухий як тараня.
Та жива його душа. Наче чорні крила
Аура його страшна всю Орду накрила.
І висмоктує життя. І це вже не люди.
Це вже зомбі і нічого людського не буде.
І вони немов чума, чи якась холєра,
Зовні схожі на людей - блазні Люципера.
Душі мертві вже давно, на радість тиранів.
Вже не проживе воно без своїх кайданів.
Може тільки пити кров, вбити, катувати,
І стоячи на мерцях на весь світ брехати,
Що бажає тільки миру. Голосно волати,
Руки у чужій крові за спину ховати.
Чорна слава упиря тихо, без упину,
Кожний день і кожний час знищує країну.

Щоб не було в нас біди і того прокляття,
Геть, подалі від Орди, Всі до зброї, браття!!!
                                 Ю. Брайтон.

Озирнувся навкруги

Озирнувся навкруги, десь біліє хата,
Кров і мертві вороги, і шабля щербата.
Чорні ворони над полем поволі кружляють,
Я лишаю їм поживу і вони це знають.
А хотілось просто жити, жито-хліб ростити,
У вишневому садочку щоб сміялись діти.
Щоб збиралась за столом велика родина,
Щоб нарешті відпочила Ненька - Україна,
Бо втомилась вже від крові. Але знов до хати
Лізе наволоч ординська хазяїв вбивати,
Бо для нього найсвятіше - вбивство і грабунок. 
Зроблю я тобі ординцю щирий подарунок,
Подарую тобі смерть...
  Ю. Брайтон

Церква

Возом правив старий дяк, сіно віз на возі,
Та підсіли запорожці, спали по дорозі.
Сонце сіло вже низенько, тіні наступали,
Сполошились козаченьки - куди ми попали?
Раптом небо чорним стало, ніби хмара впала,
Замість д'яка чорт сидить, чи якась примара..
А на прикінці дороги балаган, чи церква,
Задалеко так від Бога, заблизько до Пекла.
Тут не наше все, несправжнє, тут бажають крові,
Мабуть Бог у них інакший, їм не до любові.
Голос праведний затихне, як крик у пустелі,
Святости в ординський церкві, наче у борделі.
І поганські звичаї зразу за порогом,
Вище Бога тут царі, тут торгують Богом.
- То не наша церква, браття, мусимо вертати,
Від ординської подалі, щоб свою шукати.
Хай чекає нас нелегка і важка дорога, 
Щоб подалі вже від Пекла і ближче до Бога.

                                 Ю. Брайтон

Шаман

Б'є шаман в ординський бубон, Бога закликає,
В бубні полонені душі чарами тримає.
Бубон із людської шкіри і кісток зробили,
Тих народів, що ординці звели до могили.
Але де шаман - ординець сили вже немає,
Він обманом собі душі в полон забирає.
Перекручуючи віру в брехню і облуду,
Захопивши вівтарі та кожну споруду,
Де колись бував Дух Божий, та вже не буває,
Там, де править темний Бог святості немає.
Натягнув шаман ординський золотії шата,
Потягнулись українці душі продавати.
Він кричить: "ви малороси" і гидко регоче, 
А нащадки запорожців опускають очі.
Шаман каже: "Цар над вами, ви його худоба"
І покірні малороси хрестять собі лоба.
Все продали. Пам'ять предків, совість, кров героїв,
Ще й маленьких діточок тягнуть за собою.
Щоб продати їхні душі, щоб лишити долі,
Щоб з дитинства вбити в них прагнення до волі.
Щоб ніколи не змогли батьків осудити,
У чужинському ярмі бесталанні діти.
Цар, недомірок плюгавий чується щасливим,
Доки шаман в Україні в бубон б'є щосили.
Завертають душі в нетрі, де крива дорога,
Де ординці славлять свого - рогатого Бога.
У чужих і древніх храмах, де була ще віра,
Де колись ще відрізняли і Бога від звіра.
І де нині все не так. Що маєм робити??? 
Тільки бубон їм розбити, душі відпустити... 
І почне здихать Орда..

Ю. Брайтон

Повстанський вальс. МГ 42

Вітер кидає листя прим'яте, у садочку пожухла трава.
І я серед старої хати збираю МГ 42.
Завалене ліжко стрічками, їх ще набивати мені,
І Шевченко в кутку з рушниками, і Бандери портрет на стіні.

Під мостом звивається річка, загін комуністів іде.
В МГ закладається стрічка і їх вже ніхто не знайде.
Грабіжника, злодія, ката від помсти ніхто не спасе, 
Тож кидайте, куме гранату, хай річка те падло знесе.

Сільрада яскраво палає, і знову зустрілися ми,
Я стрічку в МГ закладаю, як ліки від тої чуми.
Ми зірвем ганчірки прокляті, наш прапор прикрасить дахи.
Тим, хто захищав власну хату, Господь пробачає гріхи.

Москалі, москалі під ногами не чують землі,
Вітер тихо гойдає на старій вербі,
Москалі, москалі...

Благодать

Легкий вітерець у небі хмарки розганяє,
Сонце лагідним промінням колос зігріває,
Щоб зернятко наливалось силою, красою,
І вмивалося уранці рясною росою.
Ми щасливі, що нам тут жити довелося,
Де високе синє небо, золоте колосся,
Де синочки - козаки, донечки гарненьки,
Де ми всі нащадки слави України - неньки.
Вітерець прийшов квітковим ароматом зранку,
І згубився десь у тихім вранішнім серпанку.
І ліси, моря і гори, і степи без краю,
Це мій край і я його безмежно кохаю.
Як кохають рідну мати, діточое маленьких,
Своє місто, свою хату. Це моє - рідненьке!
І подякує земля з джерела сльозою,
Теплим хлібом запашним, п'янкою лозою.
Світла Божа благодать на землю спустилась,
І осяяла її і тут залишилась.
На землі цій благодатній, на землі чудовій,
Назавжди заповідала жити у любові.
Але як посуне ворог - свій край захищати, 
Бо не можна такий Рай чужинцям віддати...
                                                    Ю. Брайтон