Шаман

Б'є шаман в ординський бубон, Бога закликає,
В бубні полонені душі чарами тримає.
Бубон із людської шкіри і кісток зробили,
Тих народів, що ординці звели до могили.
Але де шаман - ординець сили вже немає,
Він обманом собі душі в полон забирає.
Перекручуючи віру в брехню і облуду,
Захопивши вівтарі та кожну споруду,
Де колись бував Дух Божий, та вже не буває,
Там, де править темний Бог святості немає.
Натягнув шаман ординський золотії шата,
Потягнулись українці душі продавати.
Він кричить: "ви малороси" і гидко регоче, 
А нащадки запорожців опускають очі.
Шаман каже: "Цар над вами, ви його худоба"
І покірні малороси хрестять собі лоба.
Все продали. Пам'ять предків, совість, кров героїв,
Ще й маленьких діточок тягнуть за собою.
Щоб продати їхні душі, щоб лишити долі,
Щоб з дитинства вбити в них прагнення до волі.
Щоб ніколи не змогли батьків осудити,
У чужинському ярмі бесталанні діти.
Цар, недомірок плюгавий чується щасливим,
Доки шаман в Україні в бубон б'є щосили.
Завертають душі в нетрі, де крива дорога,
Де ординці славлять свого - рогатого Бога.
У чужих і древніх храмах, де була ще віра,
Де колись ще відрізняли і Бога від звіра.
І де нині все не так. Що маєм робити??? 
Тільки бубон їм розбити, душі відпустити... 
І почне здихать Орда..

Ю. Брайтон

Повстанський вальс. МГ 42

Вітер кидає листя прим'яте, у садочку пожухла трава.
І я серед старої хати збираю МГ 42.
Завалене ліжко стрічками, їх ще набивати мені,
І Шевченко в кутку з рушниками, і Бандери портрет на стіні.

Під мостом звивається річка, загін комуністів іде.
В МГ закладається стрічка і їх вже ніхто не знайде.
Грабіжника, злодія, ката від помсти ніхто не спасе, 
Тож кидайте, куме гранату, хай річка те падло знесе.

Сільрада яскраво палає, і знову зустрілися ми,
Я стрічку в МГ закладаю, як ліки від тої чуми.
Ми зірвем ганчірки прокляті, наш прапор прикрасить дахи.
Тим, хто захищав власну хату, Господь пробачає гріхи.

Москалі, москалі під ногами не чують землі,
Вітер тихо гойдає на старій вербі,
Москалі, москалі...

Благодать

Легкий вітерець у небі хмарки розганяє,
Сонце лагідним промінням колос зігріває,
Щоб зернятко наливалось силою, красою,
І вмивалося уранці рясною росою.
Ми щасливі, що нам тут жити довелося,
Де високе синє небо, золоте колосся,
Де синочки - козаки, донечки гарненьки,
Де ми всі нащадки слави України - неньки.
Вітерець прийшов квітковим ароматом зранку,
І згубився десь у тихім вранішнім серпанку.
І ліси, моря і гори, і степи без краю,
Це мій край і я його безмежно кохаю.
Як кохають рідну мати, діточое маленьких,
Своє місто, свою хату. Це моє - рідненьке!
І подякує земля з джерела сльозою,
Теплим хлібом запашним, п'янкою лозою.
Світла Божа благодать на землю спустилась,
І осяяла її і тут залишилась.
На землі цій благодатній, на землі чудовій,
Назавжди заповідала жити у любові.
Але як посуне ворог - свій край захищати, 
Бо не можна такий Рай чужинцям віддати...
                                                    Ю. Брайтон

Ех, гуляйте браття

 Б'є копитом вірний коник, степ летить під ноги,
Не зупинять вороженьки і лихі дороги.
Вітер смикає за чуба, з нами Божа сила!
Не відлита ще та куля, щоби нас скосила!

Ех, гуляйте браття, це ж бо наша доля.
Шабля гостра, степ козацький та вольная воля!!!

Сивий гетьман, батько наш, поведи до бою,
Вороженьків виганять підем за тобою.
Вітер смикає за вуса, з нами Божа сила!
Ще не викували шаблю щоби нас скосила!

Нумо браття - козаченьки, шикуйтесь у лаву,
Хай нам наші шаблі гострі здобувають славу.
Вітер забиває дух, з нами Божа сила!
Не зробили ще гармату щоби нас скосила!

Ю. Брайтон