В Україні нема патріотів?

 В Україні нема патріотів?

І набоїв мабуть немає,

Через бидло та ідіотів,

Україна в прірву сповзає.

У брудну і криваву прірву,

У глибини руцького миру,

І вклонилось бидло невірне,

Блазню - зраднику, як кумиру.

Та на захисті цього бидла,

Помирають вже справжні люди.

Через бидло життя не було,

Через бидло життя не буде.

То невже ж не буде героїв, 

Хто врятує свою Україну?

Той хто витратить пару набоїв,

Припинивши криваву Руїну,

Де нові Коновальці, Бандери,

Де Шухевичі і Мельниківці?

Затупились ваші багнети?

Заіржавіли ваші рушниці?

Може всі патріоти померли,

Чи нащадків лишилось мало?

Видно пам'ять про подвиги стрерли,

Щоби бидло не бунтувало...

Ким ми були...

Ким ми були і ким ми стали,

На наших кістках танцюють шакали,

Ми нескорені але безсилі,

Ніби прокинулись у власній могилі.

Шлях в нікуди самі обрали,

Із героїв у маргінали,

Плаче небо дощем кривавим,

Хрести на могилах замість халяви.

Ким ми були і ким ми стали,

На крові дітей регочуть шакали.

Усюди руїни і зрада усюди,

Нас продали новітні Іуди.

Нас продали, та ми не продались,

Нас вбивали та ми не здавались,

Ми не святі і не безгрішні,

Ворог страшний, та ми ще страшніші.

Худоба регоче, це все що їм треба,

Свиням ніколи не бачити неба.

Лиш відлетить душею у Вирій,

Герой, що ніколи вже не постаріє...

Ми відбудуєм наш Рай на кістках ворогів,

В нас страху нема, є тільки гнів.

Люди, люди...

 

Люди, люди, хто з вас люди? Ну а хто подоба?

Чому більшість це безмозка, двонога худоба?

Що худоба, то худоба, ні честі ні слави,

Рідну Неньку продали в пошуках халяви.

Ті, хто вижив, розлетілись по світах далеких,

А над спаленим гніздом кружляють лелеки.

Рай чудовий і квітучий та й занапастили,

Ріки крові розлились, руїни, могили.

Цвітом нації в країні цвинтарі забито,

А худоба лише мріє про повне корито.

І жере, гребе помиї обома руками,

Поки хтось відходить в Ирій святими стежками,

Захищаючи худобу… І гинуть герої,

Через зраду, і байдужість до чужої крові.

Де в худоби ниций мозок, розумова скрута,

Туди легко проникає наклепу отрута.

Вже герої не герої, і зрада не зрада,

Зрадник вже стає героєм і худоба рада!

Ну а потім тільки плаче і картає долю,

Бо вона ж не винувата, що продала волю,

А ординець вже гвалтує, грабує , вбиває,

Діточкам своїм худоба могили копає…

І шукає: хто їм винен?

Худоба

Кожний розум має межі, дурість нескінченна,

Суне, суне в Україну, Орда незліченна.

Бо так бидлу захотілось, так голосували,

Закопати діточок у страшні завали.

Втратили усе що мали, усе що любили.

І отримали завали, руїни, могили,

Самі, своїми руками, ту волю продали.

Бо без зради Україну ніколи не брали.

  

Бидло пастуха обрало, гарний він, хороший,

Він покликав різників і рахує гроші.

Поки різали, худоба, голосно волала,

Я же зовсім не за це проголосувала!!!

Щоб піти на шашлики! Так ви і сходили.

Шампури чекали вас, вириті могили,

Регіт тих, хто буде сам шашлики ті їсти,

То отак тупому бидлу в політику лізти.

Ви покликали не кума, не брата, не свата,

А до хати притягнули кривавого ката.

І тепер тут ріки крові... 

Грались діти

Грались діти сірниками,

І хату спалили.

Грались дурні в Самостійність,

Та й Волю пропили.

І сміються з недолугих,

Жиди з москалями,

І подштовхують убогих, 

Все ближче до ями.

Задурили казочками,

Щоб яму не бачить...

Не цінують те, що мають,

А втративши - плачуть.

Суне стадо залюбки,

До самої ями,

Під солодкі казочки,

Їх женуть киями.

Вчитись розуму не мають,

Вороги ті ж самі.

А москаль з жидом співають,

Що Рай там, у ямі.

Хоч на фронті ллється кров,

І рана відкрита.

В бидла є своя любов,

Стійло і корито.

Для худоби нема світу,

За краєм корита.

Їм цікаво тільки те, 

Що туди налито.

Знову Волю продають,

За відро помиїв,

Лиш герої відійдуть,

Душами в Вирій.

Ну а бидло ремигає,

І жере постійно.

Лише сльози проливає,

Як тягнуть на бійню.

Козакам потрібен порох, 

Шаблі та пістолі,

Бо сльозам не вірить ворог,

Так не взяти Волі.

 

Мені не всеодно

Мені давно не всеодно, що ллється кров, або вино,

Довкола люди чи лайно, мені давно не всеодно...

Якою мовою до Бога звернуться душі на Землі,

Якою випаде дорога у нерозбірливій імлі.

Чи зрада прощенна буває, чи підлість судить Божий Суд.

Все ж не однаково, бо знаю, чи проклянуть чи вознесуть.

Не всеодно, що Світле слово супроти бруду та лайна,

Не всеодно і я ніколи їх не прощу, що йде війна.

Моя земля залита кров'ю і не однаково мені,

Хто в нас захисники - герої, чи ми не згинем у пітьмі.

Героя вулиця чи ката, то правди чи облуди суть.

І хай полеглого солдата до Раю Янголи несуть.

Тих хто загарбника вітає, і зрадив всіх, кого лиш зміг...

Їх я навіки проклинаю,  до сьомого коліна їх. 

Знести однакових приблудних катів кривавих та чужих,

Хай в Україні славлять люди героїв справжніх і своїх!

 

Дивна Муза

Весь зажурений і в смутку, я постану між рядків.

Ніби звук, чи ніби чутка, щось таке, не зрозумів.

Ніби щось там прагне неба, ніби кличе щось за край,

Дивний край за краєм неба і не схожий він на Рай.

І не схожий він на Пекло, ніби десь там поміж них,

Є той край, в якому легко жити в хмарках золотих.