Грались діти

Грались діти сірниками,

І хату спалили.

Грались дурні в Самостійність,

Та й Волю пропили.

І сміються з недолугих,

Жиди з москалями,

І подштовхують убогих, 

Все ближче до ями.

Задурили казочками,

Щоб яму не бачить...

Не цінують те, що мають,

А втративши - плачуть.

Суне стадо залюбки,

До самої ями,

Під солодкі казочки,

Їх женуть киями.

Вчитись розуму не мають,

Вороги ті ж самі.

А москаль з жидом співають,

Що Рай там, у ямі.

Хоч на фронті ллється кров,

І рана відкрита.

В бидла є своя любов,

Стійло і корито.

Для худоби нема світу,

За краєм корита.

Їм цікаво тільки те, 

Що туди налито.

Знову Волю продають,

За відро помиїв,

Лиш герої відійдуть,

Душами в Вирій.

Ну а бидло ремигає,

І жере постійно.

Лише сльози проливає,

Як тягнуть на бійню.

Козакам потрібен порох, 

Шаблі та пістолі,

Бо сльозам не вірить ворог,

Так не взяти Волі.

 

Мені не всеодно

Мені давно не всеодно, що ллється кров, або вино,

Довкола люди чи лайно, мені давно не всеодно...

Якою мовою до Бога звернуться душі на Землі,

Якою випаде дорога у нерозбірливій імлі.

Чи зрада прощенна буває, чи підлість судить Божий Суд.

Все ж не однаково, бо знаю, чи проклянуть чи вознесуть.

Не всеодно, що Світле слово супроти бруду та лайна,

Не всеодно і я ніколи їх не прощу, що йде війна.

Моя земля залита кров'ю і не однаково мені,

Хто в нас захисники - герої, чи ми не згинем у пітьмі.

Героя вулиця чи ката, то правди чи облуди суть.

І хай полеглого солдата до Раю Янголи несуть.

Тих хто загарбника вітає, і зрадив всіх, кого лиш зміг...

Їх я навіки проклинаю,  до сьомого коліна їх. 

Знести однакових приблудних катів кривавих та чужих,

Хай в Україні славлять люди героїв справжніх і своїх!

 

Дивна Муза

Весь зажурений і в смутку, я постану між рядків.

Ніби звук, чи ніби чутка, щось таке, не зрозумів.

Ніби щось там прагне неба, ніби кличе щось за край,

Дивний край за краєм неба і не схожий він на Рай.

І не схожий він на Пекло, ніби десь там поміж них,

Є той край, в якому легко жити в хмарках золотих. 

Продаж України

Обіцяли всім халяву, принесли Руїну.
Продавали українці Неньку - Україну.
Покупців вони шукали по світах чужинських,
Всеодно, хто буде власник земель українських.
А привели їх до влади бидлячі отари,
І були вони для Неньки чужі яничари
Що не відали ні  честі, смутку чи любові,
Вони гроші заробляли на невинній крові.
Так все нищить можуть тільки ворогі завзяті,
Крові і грошей бажати - упирі прокляті.
Ніби вмерла Україна, ніби зачаїлась.
Де ваш гонор, козаки, де усе поділось?
Поіржавіли шаблі, чуби поріділи?
Чом регочуть з вас убогі ЗЕлені дебіли.
І знущаються з героїв, що кров проливали,
Поки землю свою рідну від зайд захищали.
Ех, панове - козаченьки, чого ви чекали?
Чом сю погань на списи разом не підняли?
Дочекаєтесь. Героїв ще назвуть  - "злочинці".
І радісно це підхоплять вороги - ординці.
Тупе бидло Орда купить за скляні прикраси,
Продасть бидло своїх діток на гарматне м'ясо.
Пройде небагато років і жодна людина,
Не згадає що за назва була - "Україна".

Мати

Народила мати діток, як було спочатку.
Пестила і захищала кожнєє дитятко
Годувала, колисала, ходити навчала,
Колискові їм вночі тихенько співала.
І мріяла - з них постане велика держава.
І вірила - їх чекає і воля і слава.
А попідростали дітки і вилізли з хати,
Потягнули рідну неньку в рабство продавати.
Потім довго між собою вони сперечались,
З закривавленим ординцем люто торгувались, 
За якихось пів-копійки. І продали мати.
Потягнув її ординець у морок, за грати.
Але скоро та ж Орда хутко налетіла,
Замість кожного лишила покрошене тіло,
Кожного, хто на шляху і в степу лишився, 
Хто з Ордою торгував і не боронився..
І вона уже не плаче, в ординській катівні.
Вона вірить,  ще є інші діточки, їй вірні, 
Окрім тих, хто вже загинув за гроші чужії.
Небагато їх лишилось, але є надії.
Що шаблями гострими порятують мати
Прийдуть щоб оту катівню ущент зруйнувати.
Світлом чистої любові морок розігнати.
Сліз немає, лиш чекає синів своїх мати...

Прокидайся, Україно!

Прокидайся, Україно, бо заснеш навіки.
Твому бидлу обіцяли молочнії ріки,
Обіцяли Рай зелений й нічого не дали,
А вони за обіцянки тебе і продали.
Знову ворог в твоїй хаті знай собі панує,
Знов мордує і вбиває і усе грабує.
Бо нема ким захищати. І правда сувора,
Познущалась з тебе, Ненько, зелена потвора.
Що не була твоїм сином і твоєї крові,
Що катам твоїм клялась у вічній любові
І нарешті привела ворога в країну.
Щоб убити вже нарешті Неньку -Україну.
І отари твого бидла царю будуть раді,
Холуями проживуть при будь-якій владі.
Під любе ярмо нагнуть вони свої шиї,
Й неважливо хто в корито залиє помиї.
За помиї продадуть і мову і віру,
Та коли із них почнуть живцем дерти шкіру.
То почнеться плач і стогін, рознесеться всюди.
Та ніхто вже не згадає що то були люди.
А лише тупа худоба. За шматочок сала,
Майбутнє у діточок вкрала і продала. 
Й потягнуло у ярмо правих і неправих,
Щоб ростити з них худобу для катів кривавих.
Час спливає, плине кров'ю та іде Руїна.
Прокидайся, прокидайся, Ненька - Україна!!!

Не так сталось...

Не так сталось, як гадалось,
Крива тепер доля.
Тупе бидло сподівалось,
Що ярмо це воля.
Що спасе кумедний цуцик,
Замість вовкодава.
Тоне в крові небайдужих,
Вся колишня слава.
Хижі вовки обступили,
Неньку Україну.
Намагаються щосили, 
Звести в домовину.
І руками бидла роблять
То зраду, то чвари.
На шматки рвуть тіло неньки 
Свої яничари.
Рідні діти стали згодом
Гіршими катами.
Щоби залишкам народу,
Розійтись світами.
Ну а бидло все регоче,
І жере з корита,
І не може і не хоче 
Людиною жити.
Що худоба, то не люди.
Як дійшло до того, 
Що барани мають віру,
В пастуха святого?
Ненько, коли ж це набридне?
Сини твої гинуть,
Поки це мерзенне бидло 
Ганьбить Україну.