Нові Боги, старі Боги

Жили на своїй землі, сповнені надії,
Та прийшли чужі боги і царі чужії.
Нові Боги на старих, геть були не схожі,
Там ми були Божі діти, стали раби Божі....
Нова віра нам явилась страшна і кривава,
І руїною лягла могутня держава.
З димом звіялись міста, златовусі Боги,
Що колодами пішли в Дніпрові пороги.
Там розбилась на друзки вся колишня слава,
Запалала Русь прадавня,  велика держава.
І у цьому лихолітті брат пішов на брата,
Щоб на чорному хресті Русь була розп'ята.
Щоб криваву жатву зняти мечами, хрестами,
І від краю аж до краю, встеливши кістками.
За чужу, жорстоку віру, жадаючу крові.
Посеред сирих могил звали до любові,
Та яка ж любов до ката цілого народу?
А по згарищах, кістках йде Орда зі сходу.
Щоб добити і спалити те, що залишилось,
І нема ким зупинити, Русь не відродилась...

От така то наша доля, знов одні надії,
Відступились старі Боги, а нові чужії.